Офіційним часом заснування Полтави згідно з археологічними дослідженнями вважається 899 рік. Засноване IX ст. сіверянами як форпост поперед Посульської лінії укріплене першопоселення на Івановій горі поклало початок розвитку давньоруського граду Чернігівського, а згодом Переяславського, князівств Х-ХІІІ ст., поселенням XIV, XV віків. Наявні археологічні свідчення[5] погрому поселення дружиною Бориса Володимировича на початку XI ст[6].
Першу літописну згадку про місто містить Іпатіївський список «Повісті минулих літ» 1174 року[3]. Монголо-татарська навала 1240 р. не завдала шкоди Полтаві, жодних тогочасних руйнувань не виявлено. Вважається що тогочасний град був знищений у 1399-му році після битви з ординцями Тімур-Кутлука[7].
Згідно родоводу Глинських складеного в XVI ст. згадується Полтава, яка перебувала в той час під владою литовського князя Вітовта котрий нібито передав її до правління князю Олександру Глинському. У 1482 на місто здійснив набіг Менґлі I Ґерай. З 1503-го Полтава належала князю Михайлу Глинському. У 1508 року вона була в нього відібрана королем Сигізмундом I за участь в антиурядовому повстанні однак пізніше знову була повернута родині Глинських. У 1537 господарем міста стає зять Глинських — Байбуза. Втім ці відомості вважаються недостовірними[7].
У 1630 поселення, як порожня слобода, віддане Б. Обалковському, з 1641 С. Конецпольському, а в 1646-му до власності Я. Вишневецького.
Козацька доба
Очолена козацтвом Визвольна війна проти магнатів Речі Посполитої перетворила Полтаву понад 350 років тому на військово-адміністративний центр Полтавського полку в складі Гетьманської України. У загальному соціально-політичному піднесенні Лівобережжі Дніпра того часу місто вирізнялося побудовою Хрестовоздвиженського монастиря, появою визначних творів козацького літописання С. Величка і Г. Грабянки, поезій І. Величковського. Полковник М. Пушкар, окрім звитяги під час Хмельниччини, відзначився невдалим повстанням проти І.Виговського.
Поблизу міста 1709-го року відбулася баталія, що остаточно закріпила стратегічну перевагу Росії у Північній війні, та було підірвано союзницькі плани І.Мазепи та Карла XII. Увійшовши до складу Російської імперії, Полтавська губернія стала духовною столицею Малої Русі, її етнічно-національним центром.
У складі Російської імперії
До поч. XIX ст. Полтаву відвідували цариця Катерина II, полководці О. Суворов, М. Кутузов, який певний час очолював Полтавський легкокінний полк. Невеличке містечко з чепурними біленими будиночками, храмами у стилі козацького бароко залишилося на віки занотоване у подорожніх записах відомих мандрівників.
З 1776 по 1781 в місті мешкав архієпископ Євгеній Булгаріс, котрий очолив новостворену Слов'янську та Херсонську єпархії з резиденцією у Хрестовоздвиженському монастирі.
У 1802 р. 8-тисячне місто стало центром губернаторства (до 1837) та губернії. У зв'язку зі 100-річчям Полтавської битви столицю губернії почали забудовувати найкращі зодчі. Відтоді сучасна Полтава успадкувала свою центральну частину — унікальний ансамбль Круглої площі. 1808-го до міста прибули німецькі поселенці, що утворили «німецьку колонію» в межах сучасних вулиць Сковороди та Балакіна.
У першій чверті XIX ст. творчий геній І. Котляревського дарував Україні власну літературну мову і започаткував нову українську літературу.
У 1846 р. місцеві інтелігенти В. Білозерський, Г. Андрузький та інші увійшли до заснованого в Києві Кирило-Мефодіївського товариства — Білозерський став автором Статуту товариства, а Андрузький підготував «Начерки Конституції Республіки» й серед її штатів вперше окреслив межі України «з Чорномор'ям, Галичиною та Кримом»[9].
Велике значення для місцевої економіки мало переведення у 1852-му до Полтави Іллінського ярмарку, що був одним з найбільших у тогочасній імперії[10].
У 1861-му починає діяти місцева «Громада», серед найактивніших діячів якої В.Лобода, Д.Пильчиков, О.Кониський, Є.Милорадович та інші. Освітньою основою становлення Полтави як осередку духовного життя стали відкриті до середини XIX ст. повітове училище, чоловіча гімназія, Полтавський інститут шляхетних дівчат, духовне училищепри Хрестовоздвиженському монастирі, Кадетський корпус, школи садівництва та краснописців, а також губернська публічна бібліотека і газета «Полтавские губернские ведомости». До початку 1860 р. у місті з 30 тис. жителів, було відкрито також жіночу гімназію, щоденну та 5 суботніх і недільних шкіл. Для них місцеві вчителі видали граматист й український правопис, а Т.Шевченко надіслав 1000 примірників свого «Букваря». В Полтаві вчилися й формували свій майбутній творчий геній математик М. Остроградський, письменники Л.Глібов, М.Старицький, М.Гоголь, вчений і громадський діяч М.Драгоманов, вчені-ентомологи брати Олекса та ДмитроОглобліни та інші.
Помітне і тільки їй властиве місце посіла Полтава в капіталістичному розвитку Російської імперії другої половини XIX — поч. XX ст. Місто не стало індустріальним: хоч на початку 1870 р. у ньому з'явилася залізниця з депо і майстернями, а в 1889 р. — чавуноливарний завод. Проте загалом до 1914 р. у 60-тисячному губернському центрі переважали невеликі підприємства.
Головним здобутком Полтави було нарощування духовного потенціалу: тут оселилися чи періодично працювали такі видатні інтелектуали, як П. Мирний, І. Нечуй-Левицький і В. Короленко, В. Докучаєв і В. Вернадський, М. Вавилов і М. Скліфосовський, М. Кропивницький та інші. Освітні заклади поповнилися учительським інститутом, 6 гімназіями, 5 училищами, 2 духовними, 6 земськими, 27 церковнопарафіяльними та 19 єврейськими школами, 5 клубами і 8 бібліотеками, 4 друкарнями і 2 видавництвами (в яких уперше в Україні побачили світ повне видання «Кобзаря» та різноманітна педагогічна література), Природничо-історичним музеєм Полтавського губернського земства, відділенням Російського музичного товариства з власним симфонічним оркестром і музичним училищем. У Полтаві активно працювали Вчена архівна комісія, Церковно-археологічний комітет. Широкого розголосу набула діяльність чи не найпрогресивнішого в Україні полтавського губернського земства.
Багата культурна основа сприяла розвитку української ідейно-політичної думки. Таємний гурток «Унія»[11] у 1874-75рр. сформулював політичну мету — досягнення національної незалежності України, — яку успадкували його наступники. Об'єднані у «вільні громади» полтавські інтелігенти разом з київськими, ніжинськими і харківськими однодумцями створили у 1900 р. Революційну українську партію. Із неї вийшли більшість політичних кадрів національної революції 1917—1920 рр. Саме виступ у Полтаві ідеолога РУП М. Міхновського з брошурою «Самостійна Україна» мав визначальний вплив на політичне майбутнє тоді ще юного полтавця С. Петлюри. Відкриття у 1903 р. пам'ятника І. П. Котляревському об'єднало в Полтаві провідну інтелігенцію України, адміністративна ж заборона виступів українською мовою революціонізувала суспільні настрої.
Українська революція
Під час революційних подій 1917—1920 рр. влада у Полтаві постійно змінювалась: в місті перебували представники УЦР, Гетьманату та УНР (від 30 березня — 20 січня 1918). Згодом, перед наступаючими військами РСЧА, місто, без бою, було полишене Балбачаном. Нетривалий час у місті перебували війська Білої армії, під керівництвом генерала Май-Маєвського.
Радянський період
Духовний потенціал Полтави відзначався ідейними злетами, належно оціненими лише наприкінці XX ст. Ю. Кондратюк у 4-х зошитах розрахував можливості космічних польотів у міжпланетному просторі. Свої перші кроки до ракетобудування у місті здійснив і один з розробників «Катюші» Ю. Победоносцев. Шлях до сердець дітей торували видатні педагоги А. Макаренко і Г. Ващенко. У місті був заснований один з трьох в Україні національних університетів з історико-філологічним, правничим і медичним факультетами. Відомий археолог і педагог М. Рудинський заснував художній музей, 1920—30-ті рр. в історії Полтави позначилися поступовою індустріалізацією. У 130-тисячному (в 1939 р.) місті 42 тис. робітників працювали на 83 промислових підприємствах, обсяг продукції яких у 20 разів перевищував дореволюційний рівень. З 1935 р. розпочалася реконструкція міста і до 1941 р. в ньому було збудовано 25 багатоповерхових будинків, розширено водопровід, споруджено електростанцію і каналізацію, на вулицях з'явилися автобуси, а в будинках зазвучало радіо. Полтавці були забезпечені доступною системою охорони здоров'я: 7 поліклініками та більш ніж 40 іншими медичними закладами. Було створено національну державну систему освіти з 5 інститутів (2,5 тис. студентів), 8 технікумів і 38 середніх шкіл (понад 17 тис. учнів) та інші. В 60 різноманітних навчальних закладах училося близько 30 тис. осіб. Крім того, працювало 35 бібліотек, 11 клубів, 4 музеї, 2 театри (у Полтаві почалася творча кар'єра І. Козловського) і 2 кінотеатри, капела бандуристів на чолі з Г. Хоткевичем (на її основі у Києві згодом створили Національну капелу бандуристів) , 2 науково-дослідних інститути (кормів і свинарства) та гравіметрична станція астрономічних досліджень. Місто прикрасили пам'ятники Т. Шевченку (1926 р.) і М. Гоголю (1934 р.).
Друга світова війна
У вирі подій опинилась Полтава під час II світової війни — у місті почергово перебували Головнокомандування Південно-Західного напрямку РСЧА Семена Будьонного[12], штаб групи армії «Південь» під командуванням фон Бока та стратегічний центр військової операції «Френтік».
18 вересня 1941 р. до Полтави увійшли війська «Вермахту». Місто стало адміністративним центром Полтавського ґебіту[13]. Військові дії IIї СВ, перетворили значну частину міста, в котрому на честь перемоги в Харківській операції з візитом перебував Адольф Гітлер[14], на руїни. Було знищено всі 83 підприємства, електростанцію, водогін, каналізацію, 2/3 житлового фонду, навчальні і медичні заклади, театри, бібліотеки… За даними часів радянської пропаганди було розстріляно і закатовано 18200 полтавців (переважно євреї[15]), в тому числі 5087 дітей. До Німеччини вивезено 20800 осіб.
Перша за ліком полтавська поліція мала назву «служба охорони та порядку міста Полтави», яка напряму підпорядковувалася військовому коменданту міста. Вона проіснувала до жовтня 1942 року, коли після приїзду націоналістів із західних областей все її керівництво було зміщено з посад — на їхні місця поставлені націоналісти. Також змінили структуру організації, яка отримала нову назву — «українська поліція» (нім. Ukrainische Hilfspolizei). «УП» діяла у Полтаві до 9 грудня 1942 року, після чого весь її склад було заарештовано німцями, а самі підрозділи реорганізовано у, очолювальні виключно німцями, «Шуцманшафти»[16].
У місті діяли ланки ОУН(м) (її очолював міський голова Федір Борковський) та ОУН (б) («Ярослав Мудрий»). Також діяло місцеве відділення Українського Червоного Хреста (голова В'юн Галина Іванівна), але 1942 р. воно було розформоване, а замість нього створено «благодійний відділ» військової управи. Згідно тогочасного перепису 90 % мешканців становили українці. За активності «мельниківців» від листопада 1941-го було узято під контроль місцеву газету, активізувалося культурне життя міста, відкрито два українських театри. Від 1942-го ставлення окупантів до національного руху змінилося: було розстріляно Борковського та газетну редакцію, масмедіа узяті під жорсткий контроль[17].
23 вересня 1943 р. до Полтави увійшла Червона Армія. У грудні 1943 р. до Полтави було завезено 12 тис. шкільних підручників і 4 тис. наукових та художніх книг. У 7 школах відновили навчання понад 10 тис. учнів. Повернулися з евакуації і розпочали заняття педагогічний, інженерів сільськогосподарського будівництва і сільськогосподарський інститути (в січні 1945 р. в них уже навчалося 1,5 тис. студентів).
У червні — вересні 1944 року полтавський аеродромний вузол було залучено у спільній радянсько-американській військовій операції «Френтік». За період операції авіабази 169 АБОН було використано для обслуговування і підготовки 1030 американських літаків, зокрема 529 «Літаючих фортець», 395 «Мустангів», 106 «Лайтнінгів». За 18 рейдів здійснено 2207 літако-вильотів, на об'єкти противника скинуто 1955 тонн авіабомб. Ударів зазнали 12 важливих об'єктів у глибокому тилу противника, у повітряних боях знищено щонайменше 100 німецьких літаків, на землі — понад 60.
Повоєнні роки
Післявоєнне відновлення Полтави відбувалося в 1950-х рр., пізніше — почалася газифікація міста, з'явилося телебачення. З 1962 р. вулицями закурсували перші тролейбуси. Символами відродженої духовності полтавців стали нова будова театру ім. М.Гоголя (1958 р.) і відбудова з руїн, залишених нацистами, унікального будинку краєзнавчого музею (1964 р.).
В місті діяли два військові виші — перший на теренах України військово-освітній заклад з підготовки майбутніх офіцерів Зенітно-ракетне командне училище та Інститут зв'язку ім. Маршала К. С. Москаленка і потужна військова авіабаза, на території якої дислокувалась 13-та гвардійська важка бомбардувальна авіадивізія, котрою в 1985—1987 р. керував легендарний Джохар Дудаєв. Приблизно з 1980-х Полтава також поступово стає своєрідним «пансіоном» для військовослужбовців у відставці та членів їхніх сімей з усіх кутків Радянського Союзу.
